¥ or 元
Юань Женьміньбі (в міжнародному контексті часто Китайський юань або просто Юань, 元, формальний запис трад. 圓, спрощ. 圆, піньїнь yuan) — офіційна валюта Китайської Народної Республіки. Емісійний інститут — Народний банк Китаю.
Юань КНР — базова одиниця китайської грошової системи женьміньбі (人民币, «народні гроші» — в латинському написанні renminbi (RMB)). Міжнародне позначення валюти за ISO 4217 — CNY. Символ: ¥. Один юань ділиться на 10 цзяо (角), які, у свою чергу, діляться на 10 фенів (分). Наприклад, сума в 3,14 юаня вимовляється як сань юань ї цзяо си фень (三元一角四分), «три юаня один цзяо чотири феня». Слова цзяо і фень також позначають десяткові приставки 10 −1 і 10 −2 відповідно. У повсякденній мові при позначенні ціни замість слова «юань» також уживається куай (块), а замість «цзяо» — мао (毛).
Станом на 2014 рік, Юань КНР посідає п'яте місце у світі за кількістю розрахунків у системі SWIFT. В жовтні 2016 року, Міжнародний валютний фонд додав китайський юань у свій список резервних валют (SDR).
Так само, як і для позначеннячисел, існують дві форми символу юаня — звичайний запис (元) і складніший формальний запис (圓 або 圆), використовуваний у фінансових документах для запобігання підробкам і помилкам. Останнім часом в КНР також використовується символ Ұ (Y з однією горизонтальною рискою). У Гонконзі та Макао зазвичай використовується символ долара ($).
Назви валют Японії (ієна, yen) і Корєї (вона, won) походять від слова юань і раніше використовували той же символ ?. У Японії він спростився до 圓, а в Кореї (як в КНДР, так і в Південній Кореї) в наш час повсюдно використовується запис за допомогою хангиль: 원.
До початку XX сторіччя основною грошовою одиницею в Китаї був срібний Лян (Таель), рівний 10 мао і 100 феням. Для крупніших платежів існували також срібні злитки-ямби (yuanbao) вагою до 50 лян. У сільській місцевості ходіння мали стародавні мідні монети — цяні, або кеши. Широке розповсюдження мали банкноти і монети різних іноземних держав.
Юані почали випускатися у вигляді срібних монет в 1835 році. Проте лян залишався в обігу як грошова одиниця. У лянах обчислювалися митні збори (до 1930 року) і податки (до 1933).
6 квітня 1933 року був виданий закон про уніфікацію грошової системи, але фактично він не привів до встановлення єдиної валюти. Як і раніше широке розповсюдження мали гроші різних іноземних держав і місцеві гроші — маньчжурські юані (гобі) в Північно-східному Китаї, санги в Тибеті, синьцзянські юані і юані Внутрішньої Монголії відповідно в Синьцзяні і Внутрішній Монголії, місцеві паперові гроші у ряді інших провінцій. У Центральному і Східному Китаї з 1938 по 1943 рік в обігу знаходилися японські військові ієни.
До 1935 року в Китаї фактично діяв срібний стандарт. Курс китайської валюти коливався залежно від світової ціни срібла. З 15 жовтня 1934 року курс юаня відійшов від вартості срібла на світовому ринку у зв'язку з встановленням мита на срібло, що вивозилося з Китаю.
У 1935 була проведена грошова реформа, срібні юані були вилучені і замінені паперовими — «фабі». Було оголошено про відмову від срібного стандарту і перехід до валюти на базі золота, але без фіксованого золотого змісту юаня. Надмірна паперово-грошова емісія привела до інфляції юаня. Якщо в 1935 році курс юаня до долара США становив 3,36 юаня за 1 долар, то в серпні 1946 року — 3350 юанів за долар.
