Мальтійська мова
Мальті́йська мо́ва — мова мальтійців, офіційна мова Мальти та Європейського Союзу. Мальтійська мова належить до семітської гілки афразійських мов і близька до туніського діалекту арабської мови.
Під час фінікійської, а згодом карфагенської колонізації, (800 до н. е. — 218 до н. е.) населення Мальтійських островів розмовляло однією з фінікійських (пунічних) мов. Фінікійським діалектом продовжували розмовляти також у період римського (з 218 до н. е.), а згодом і візантійського панування (в 395 — 870 роках).
У 870 році острови завоювали араби, які, щоправда, не колонізували острови аж до середини 11 століття. Крім того, пізніше мусульманське населення Мальти здебільшого походило з Сицилії (сицилійці, що прийняли іслам). Арабська мова магрибського діалекту розповсюджувалася у середовищі корінного населення Мальти почасти завдяки своїй схожості до фінікійської. В цей час існувало два діалекти: класичний арабський і мальтійський арабський, від якого і походить сучасна мальтійська мова.
Новий етап в історії цієї мови розпочався норманським завоюванням островів 1090 року і приєднанням її до Сицилії на чолі з каталонсько-арагонськими королями. На початку 13 століття мусульманське населення було вигнано з Мальти, але на відміну від інших арабських діалектів Європи (наприклад, андалуських чи кіпріотських) мальтійська не вимерла. Ці політичні зміни назавжди відірвали Мальту від мусульманського світу, перевівши її в орбіту європейської культури. Внаслідок цього мальтійське письмо сформувалося на основі латинської графіки.
1530 року Мальта отримала суверенітет під владою ордену Госпітальєрів, залишаючись проте в орбіті впливу Сицилії. 1800 року після двох років французького панування Мальта стала частиною Британської імперії. Відтак почалася деіталізація та англізація островів. На початку 20 століття офіційними мовами Мальти були англійська та італійська. 1934 року цей статус отримала також мальтійська, а 1936 його позбулася італійська (через погіршення стосунків Британії з Італією Муссоліні 1936 року). 1964 року Мальта здобула незалежність від Великої Британії.
Під час фінікійської, а згодом карфагенської колонізації, (800 до н. е. — 218 до н. е.) населення Мальтійських островів розмовляло однією з фінікійських (пунічних) мов. Фінікійським діалектом продовжували розмовляти також у період римського (з 218 до н. е.), а згодом і візантійського панування (в 395 — 870 роках).
У 870 році острови завоювали араби, які, щоправда, не колонізували острови аж до середини 11 століття. Крім того, пізніше мусульманське населення Мальти здебільшого походило з Сицилії (сицилійці, що прийняли іслам). Арабська мова магрибського діалекту розповсюджувалася у середовищі корінного населення Мальти почасти завдяки своїй схожості до фінікійської. В цей час існувало два діалекти: класичний арабський і мальтійський арабський, від якого і походить сучасна мальтійська мова.
Новий етап в історії цієї мови розпочався норманським завоюванням островів 1090 року і приєднанням її до Сицилії на чолі з каталонсько-арагонськими королями. На початку 13 століття мусульманське населення було вигнано з Мальти, але на відміну від інших арабських діалектів Європи (наприклад, андалуських чи кіпріотських) мальтійська не вимерла. Ці політичні зміни назавжди відірвали Мальту від мусульманського світу, перевівши її в орбіту європейської культури. Внаслідок цього мальтійське письмо сформувалося на основі латинської графіки.
1530 року Мальта отримала суверенітет під владою ордену Госпітальєрів, залишаючись проте в орбіті впливу Сицилії. 1800 року після двох років французького панування Мальта стала частиною Британської імперії. Відтак почалася деіталізація та англізація островів. На початку 20 століття офіційними мовами Мальти були англійська та італійська. 1934 року цей статус отримала також мальтійська, а 1936 його позбулася італійська (через погіршення стосунків Британії з Італією Муссоліні 1936 року). 1964 року Мальта здобула незалежність від Великої Британії.
