Географічна карта - Підкарпатське воєводство (Podkarpackie Voivodeship)

Підкарпатське воєводство (Województwo podkarpackie) — воєводство у південно-східній Польщі; площа 17 846 км², 2 127,3 тис. мешканців (2015), головне місто Ряшів. До складу П. в. входять колишні українські етнічні землі: Лемківщина, західна Бойківщина, Посяння і північно-західна частина Галичини (Любачівський повіт). Після примусового виселення українців на території на заході та півночі Польщі, що до 1945 належали Німеччині та масової депортації українського населення Польщі до УРСР у 1944—1947 роках у Підкарпатському воєводстві живе ще близько 20 000 етнічних українців.

У 1772 році утворили Королівство Галичини та Володимирії як нову адміністративну одиницю Габсбурзької монархії. Королівство постало в результаті анексії австрійцями Галичини після першого поділу Республіки Обох Націй (Речі Посполитої). У 1815 р., згідно з рішеннями Віденського конгресу, Люблінську область і навколишній край (Нова, або Західна Галичина) Австрія віддала Польщі, якою управляла Російська імперія, а Тернопільський край та Південне Поділля були повернені Австрії Росією, яка володіла ними з 1809 року. Велике місто Краків і навколишня територія (колись також частина Нової, або Західної Галичини) стали Вільним містом Краковом.

У 1830-х у східній частині Галичині розпочалось національне пробудження серед русинів.

1846 року було найбільше селянське повстання в Галичині, власне, у Західній Галичині. Розгромили 474 панські двори, вбили 728 поміщиків, управителів, дрібних шляхтичів. В окремих округах розгромили від 19,2 до 89,1 % поміщицьких маєтків.

У 1848 р. революції відбулися у Відні й інших частинах Австрійської імперії. У Львові 2 травня 1848 була створена Головна Руська Рада (ГРР) — самоврядний орган русинів-українців на чолі з єпископом Григорієм Яхимовичем; 23 травня 1848 польськими шляхтичами українського походження «Руський Собор» — антипод Головної Руської Ради. Також була сформована Польська Національна Рада (раніше ГРР).

Перед оголошенням рішення Відня залишки панщини скасував губернатор Франц фон Штадіон у спробі зірвати революцію. Окрім того, польським закидам на Галицьку автономію протистояли запити русинів про національну рівність і розділення Галичини на Східну — русинську, і Західну — польську частину.

У 1859 р., після австрійської військової поразки в Італії, імперія розпочала конституційні експерименти. У 1860 р., Віденський Уряд, під впливом Агенора Голуховського, випустив свій Жовтневий Статут, який являв собою консервативне облаштування федеративної імперії, але негативний відгук на нього в німецькомовних землях призвів до змін в уряді і видання Лютневого Акту, який припиняв децентралізацію. Проте, у 1861 р., Галичині були надані Законодавчий Сейм (гал. Сойм). У цей же рік розпочались заворушення в Російській Польщі, які мали деяке поширення в Галичині. Сейм припиняв збори. У 1863 в «конгресовій» (російській) Польщі вибухнуло національне повстання, тому на 1864—1865 pр. австрійський уряд оголосив стан облоги в Галичині, тимчасово припинивши громадські свободи. У 1865 були повернені громадські свободи і продовжені переговори про автономію між польською аристократією і Віднем.

Тим часом серед частини русинів виник рух за з'єднання з Росією. Екстремісти цього руху були відомі як «москвофіли». Але більшість русинів покладали надії на національну рівність і поділ Галичини за етнічною ознакою.

Після австро-угорської угоди у лютому 1867 Австрійська імперія була перетворена на дуалістичну Австро-Угорщину. Хоча польські та чеські плани щодо входження відповідних частин монархії у федеральну структуру зазнали невдачі, але стійкий (хоч і повільний) процес лібералізації австрійського правління почався і в Галичині.

Представники польської аристократії й інтелігенції звернулися до цісаря з проханням про збільшення автономії для Галичини. Їхні вимоги не були прийняті відразу, але дали на майбутні роки вектор у напрямі збільшення автономії регіону. Від 1873 Галичина була de facto автономною провінцією Австро-Угорщини з польською і (в набагато меншій мірі) українською офіційними мовами. Германізацію було припинено, цензуру зменшено. Галичина адміністративно ввійшла до складу Цислейтанії, але Галицький Сейм і провінційна адміністрація мали обширні повноваження та прерогативи, особливо в освіті, культурі та місцевих справах.