¥
Є́на (円, えん, ен; код: JPY, символ: ¥) — офіційна валюта Японії. В обігу перебувають монети номіналом 1, 5, 10, 50, 100 та 500 єн і банкноти 1 тис., 2 тис., 5 тис. та 10 тис. єн. Центральний банк — Банк Японії.
Єна є однією з основних резервних валют світу та займає 3 місце за обсягами торгівлі.
Єна вперше отримала офіційний статус національної японської валюти 27 червня 1871 року згідно з урядовою постановою про нову валюту. Вона позначається ієрогліфом «円» (кружальце) . Її символом є знак «¥», а міжнародним кодом — «JPY». 1 єна складається з 100 сенів, а 1 сен з 10.
Грошова одиниця, яка записується ієрогліфом «円» походить з Китаю і по-китайськи називається «юанем». У китайській імперії Цін однією з валют було срібло, яке перебувало в обігу у формі зливків. Проте у 18 столітті до китайців стали завозити іспанські та мексиканські срібні монети, які отримали назву «срібних» або «західних юанів» . Згодом у Гонконгу британці налагодили випуск місцевих срібних монет, «гонконгських доларів», які китайською називалися «гонконгськими юанями» . Ця валюта стала потрапляти до Японії, де «юань» звучав вже на японський лад як «ен». З 1830 року японці запустили виробництво власних срібних монет, аналогічних гонконгським за вмістом металів і вагою.
Попри те, що японською мовою японська валюта називається «ен», з подачі англомовних японознавців у світі закріпилися назви «єн» та «єна». Причиною цього було погане знання іноземцями японської фонетики нового часу. Перший склад слова «ен» записувався через знак «ゑ», який у старояпонській мові вимовлявся як «є», проте з середини 18 століття перейшов у «е». У ряді віддалених регіонів, особливо в місцях компактного проживання японців за межами Японії, цього переходу не відбулося. Через це у «Англійсько-японському і японського-англійському словнику» (1830) англійського місіонера Вальтера Генрі Мендхерста, який ніколи не відвідував Японію, а для укладання словника займався опитуванням японців Джакарти, ця фонетична зміна не описана, а слово «кружальце» було записано згідно зі старою вимовою — «єн» . Слідом за Мендхерстом, місіонер американського походження Джеймс Кертіс Хепберн у першому виданні свого «Японського і англійського словника» (1867) так само передавав знак «ゑ» як «є», не враховуючи фонетичних змін в японській мові. Оскільки цей словник мав великий вплив на європейців і американців, які перебували в Японії, слово зі старою вимовою «єна» закріпилися у їхньому лексиконі і поширилося закордон. З часом Хепберн переглянув власну систему транслітерації і замінив «є» на «е» у третьому виданні свого словника (1886), але зробив виняток для «єни», позаяк це слово вже було усталеним в англійській мові.
У 1871 році японський уряд прийняв рішення використовувати єну як основну національну грошову одиницю замість середньовічної рьо. Було введено золотий стандарт, за яким 1 єна мала містити 1500 мг чистого золота. Японія випустила перші золоті монети західного зразка номіналом 1, 2, 5, 10, 20 і 50 єн. Вміст золота у цих монетах визанчив Іто Хіробумі, який перебував з візитом у США і запозичив дані з проекту Палати Представників США про вміст благородних металів у 1 доларі США. Золота єна відповідала 2 старим квадратним монетами нібункін, які виготовлялися зі сплаву золота (22,3 %) і срібла, або 1 середньовічному золотому рьо, тому її впровадження не викликало руйнації існуючої системи цін і відбулося без ускладнень.
З 1869 р. в обороті перебувало 71 золотих і 71 срібних видів «єни», а з 1918 р. їх замінили паперові гроші.
