Баскська мова
Ба́скська, баскі́йська, баско́нська або ба́ська мо́ва (euskara) — мова басків, що живуть в Іспанії, Франції та частково в Південній Америці. У генеалогічній класифікації розглядається як ізольована мова. Гіпотетично пов'язана з вимерлою іберійською мовою.
Найдавніша пам'ятка писемності — книга Дечепарре «Начала мови басків» (1545).
Великий інтерес європейських учених до вивчення мови басків завершився заснуванням у XX столітті Академії баскської мови. Після проголошення автономії Країни Басків (1 жовтня 1936 року) баскська мова була запроваджена у школах, нею друкувалась художня та публіцистична література.
Баскська мова — єдине живе продовження доіндоєвропейського мовного середовища на крайньому Заході Європи. Оточена тепер звідусіль романськими мовами, баскська, очевидно, є залишком колись ширшої мовної родини. Носієм цієї мови є своєрідний народ з виразною відмінністю від усіх сусідів навіть на генному рівні (55 % басків мають негативний резус-фактор), що недвозначно свідчить про те, що «баски є залишком первісного населення Європи, яке згодом змішалося з прибульцями з Азії» (Л. Каваллі-Сфорца).
Відома з коротких написів на каменях аквітанська мова, поширена від III ст. до н. е. до III ст. н. е. на північ від Піренеїв у теперішній Гасконі, вважається можливим предком баскської через велику подібність до її загальних імен назв аквітанських племен, імен осіб і божеств (наприклад, Nesca, Cisson відповідають баск. neska «дівчина», gizon «чоловік» тощо). Досі гасконські говірки окситанської мови на півдні Франції виявляють сліди помітного баскського впливу.
Упродовж історії баски були неодмінними й рівноправними учасниками європейського цивілізаційного процесу. Хоча писемні пам'ятки баскською мовою відомі лише з XVI ст., майже водночас було започатковане і їхнє книгодрукування: твір Б. Ечепаре «Елементи баскської мови» вийшов із друку 1545 р., здійснений Лейсаррагою повний переклад Нового Завіту — 1571 р., релігійно-філософський твір Ашулара «Ґеро» («Опісля») — 1643 р.
У 1939 році уряд Франко заборонив друкування будь-яких видань і книжок баскською мовою.
У сучасній Європі баскська мова (euskara) є, поряд з іспанською, від 1980 р. офіційною мовою Країни Басків — автономної області Іспанії. Давніший діалектний баскомовний ареал зберігається й на півночі провінції Наварра (Див. Мови Іспанії). У прилеглих з півночі районах південно-західної Франції баскська є мовою хатнього спілкування (поряд із французькою). Загальна кількість мовців — до 1 млн, у тому числі бл. 200 тис. емігрантів у Латинській Америці.
Найдавніша пам'ятка писемності — книга Дечепарре «Начала мови басків» (1545).
Великий інтерес європейських учених до вивчення мови басків завершився заснуванням у XX столітті Академії баскської мови. Після проголошення автономії Країни Басків (1 жовтня 1936 року) баскська мова була запроваджена у школах, нею друкувалась художня та публіцистична література.
Баскська мова — єдине живе продовження доіндоєвропейського мовного середовища на крайньому Заході Європи. Оточена тепер звідусіль романськими мовами, баскська, очевидно, є залишком колись ширшої мовної родини. Носієм цієї мови є своєрідний народ з виразною відмінністю від усіх сусідів навіть на генному рівні (55 % басків мають негативний резус-фактор), що недвозначно свідчить про те, що «баски є залишком первісного населення Європи, яке згодом змішалося з прибульцями з Азії» (Л. Каваллі-Сфорца).
Відома з коротких написів на каменях аквітанська мова, поширена від III ст. до н. е. до III ст. н. е. на північ від Піренеїв у теперішній Гасконі, вважається можливим предком баскської через велику подібність до її загальних імен назв аквітанських племен, імен осіб і божеств (наприклад, Nesca, Cisson відповідають баск. neska «дівчина», gizon «чоловік» тощо). Досі гасконські говірки окситанської мови на півдні Франції виявляють сліди помітного баскського впливу.
Упродовж історії баски були неодмінними й рівноправними учасниками європейського цивілізаційного процесу. Хоча писемні пам'ятки баскською мовою відомі лише з XVI ст., майже водночас було започатковане і їхнє книгодрукування: твір Б. Ечепаре «Елементи баскської мови» вийшов із друку 1545 р., здійснений Лейсаррагою повний переклад Нового Завіту — 1571 р., релігійно-філософський твір Ашулара «Ґеро» («Опісля») — 1643 р.
У 1939 році уряд Франко заборонив друкування будь-яких видань і книжок баскською мовою.
У сучасній Європі баскська мова (euskara) є, поряд з іспанською, від 1980 р. офіційною мовою Країни Басків — автономної області Іспанії. Давніший діалектний баскомовний ареал зберігається й на півночі провінції Наварра (Див. Мови Іспанії). У прилеглих з півночі районах південно-західної Франції баскська є мовою хатнього спілкування (поряд із французькою). Загальна кількість мовців — до 1 млн, у тому числі бл. 200 тис. емігрантів у Латинській Америці.
