Хорватська мова
Хорватська мова (хорв. hrvatski jezik) — стандартизований варіант сербохорватської мови, який використовують переважно в Хорватії, Боснії і Герцеговині і сербській Воєводині, має статус міноритарної в Чорногорії, Австрії, Італії, Угорщині, Румунії. Є офіційною мовою Європейського Союзу. Належить до групи південнослов'янських мов.
Стандартизована хорватська базується на найпоширенішому наріччі сербохорватської — штокавському, що є основою також стандартизованих сербської, боснійської та чорногорської. Інші сербохорватські наріччя (чакавське, кайкавське, торлацьке, крашевське) також поширені серед хорватів. Ці чотири наріччя, як і чотири стандартизовані мови часто окреслюють разом терміном сербохорватська мова. Щоправда, цей термін є дискусійним, особливо серед носіїв цих мов, і в деяких колах вживають парафраз «боснійсько-сербсько-хорватсько-чорногорська мова».
У середині 18-го століття було здійснено перші спроби сформувати хорватський літературний стандарт на основі неоштокавського діалекту, який служив міжрегіональною лінгва франка, відводячи на другий план чакавське, кайкавське та штокавське просторіччя. Вирішальну роль зіграли хорватські вуківці (послідовники Вука Караджича), які наприкінці 19-го ст. — на поч. 20-го ст. закріпили використання неоштокавського як літературного стандарту, а також фонологічної орфографії.
Для запису хорватської мови використовують латинську абетку — «гаєвицю».
Поширена в Боснії і Герцеговині, Хорватії, а також в Австрії та Італії.
Має три діалекти, які за варіантами займенника «що» у цих діалектах, називаються штокавський, чакавський та кайкавський діалект. Відмінності між цими діалектами виникли ще у дописемну епоху історії слов'янських народів.
Стандартизована хорватська базується на найпоширенішому наріччі сербохорватської — штокавському, що є основою також стандартизованих сербської, боснійської та чорногорської. Інші сербохорватські наріччя (чакавське, кайкавське, торлацьке, крашевське) також поширені серед хорватів. Ці чотири наріччя, як і чотири стандартизовані мови часто окреслюють разом терміном сербохорватська мова. Щоправда, цей термін є дискусійним, особливо серед носіїв цих мов, і в деяких колах вживають парафраз «боснійсько-сербсько-хорватсько-чорногорська мова».
У середині 18-го століття було здійснено перші спроби сформувати хорватський літературний стандарт на основі неоштокавського діалекту, який служив міжрегіональною лінгва франка, відводячи на другий план чакавське, кайкавське та штокавське просторіччя. Вирішальну роль зіграли хорватські вуківці (послідовники Вука Караджича), які наприкінці 19-го ст. — на поч. 20-го ст. закріпили використання неоштокавського як літературного стандарту, а також фонологічної орфографії.
Для запису хорватської мови використовують латинську абетку — «гаєвицю».
Поширена в Боснії і Герцеговині, Хорватії, а також в Австрії та Італії.
Має три діалекти, які за варіантами займенника «що» у цих діалектах, називаються штокавський, чакавський та кайкавський діалект. Відмінності між цими діалектами виникли ще у дописемну епоху історії слов'янських народів.
