Географічна карта - Ріміні (Provincia di Rimini)

Ріміні (Rimini, Ariminum) — місто та муніципалітет в Італії на узбережжі Адріатичного моря, у регіоні Емілія-Романья, столиця провінції Ріміні.

Ріміні розташоване на відстані близько 240 км на північ від Рима, 110 км на південний схід від Болоньї.

Населення — 147,578 (2014). Щорічний фестиваль відбувається 14 жовтня. Покровитель — San Gaudenzio di Rimini.

Після Другої світової війни в окрузі Ріміні були розташовані табори полонених, куди прибули також вояки 1 Української Дивізії Української-Національної Армії (див. Дивізія «Галичина») кількістю понад 10 000, що здали зброю британцям в Австрії у травні 1945. Від початку червня до 16 жовтня дивізійники перебували у таборі ч. 5-ц б. Беллярії, згодом до половини червня 1947 у таборі ч. 1 б. Мірамаре. Життя у таборі 5-ц б. Беллярії мало познаки тимчасовости; тоді внаслідок дій радянської репатріаційної місії зголосилося до повернення на рідні землі бл. 900 осіб (8,5 %). У таборі ч. 1 були кращі життєві умови, внутрішня організація табору мала військову структуру. Табір очолював комендант (генерал-хорунжий М. Краг, підполковник Р. Долинський, майор С. Яськевич) з штабом, з 7 відділами та 8 референтурами. Таборяни були поділені на 8 полків і частини окремого призначення. У Рімінському таборі, станом на 1946 р., було 9310 осіб, у тому ч. 288 старшин, 822 підстаршин та 8200 вояків.

Релігійну опіку таборяни одержували від 4 укр.-католицьких і одного православного душпастирів-капелянів Дивізії. Охорона здоров'я була під опікою 16 лікарів і досить великої кількості санітарів. Шкільництво охоплювало ряд шкіл: початкову (для малограмотних), гімназію, торг., учительську семінарію, сер. техн., однорічну рільничу, лісництва, драматичну, дяківську та ремісничу, з численними відділами; діяли різні курси і народний університет.

Культурно-освітня праця охоплювала: таборовий театр, хори «Бурлака», «Славута» і православний церковний хор, мистецьку спілку «Веселка», три оркестри, бандуристів і ревелерсів. Виходили: щоденник «Життя в Таборі», тижневик «Батьківщина», двотижневик «Юнацький Зрив», гумористично-сатиричний двотижневик «Оса», літературно-мистецькі й популярно-наукові журнали: «Наш Шлях» і «Гроно» та неперіодичні вид. Було організоване спортивне життя (серед ін. масове змагання за Відзнаку Фізичної Вправности), і діяли різні об'єднання (правників, учителів, інженерів, ремісничий цех з підвідділами, студентська громада, літературно-мистецький клуб, товариство філателістів, пластові гуртки, читальні «Просвіти»).

Особливу опіку над табором у Ріміні розгорнув єпископ І. Бучко як голова римського Українського Допомогового Комітету.