Уйгурська мова

Уйгурська мова
Уйгу́рська мо́ва (кирил. Уйғурчә або Уйғур тили; МФА [ʔʊjˈʁʊrtʃɛ], араб. ئۇيغۇر تىلى чи ئۇيغۇرچە; кит. 维吾尔语/維吾爾語, піньїнь Wéiwú'ěryǔ) — мова уйгурів, одна з тюркських мов. Поширена у Синьцзян-Уйгурському автономному окрузі Китаю, у Казахстані та Середній Азії. Разом з узбецькою і ілі-тюркською утворює карлуцьку групу. Сучасна уйгурська мова або новоуйгурська є історичним і генетичним продовженням уйгурсько-караханідської мови, проте, вона не є продовженням давньоуйгурської — мови охонських тюрків (давніх огузів). Терміни «уйгури» та «уйгурська мова» було прийнято для єдиної етнолінгвістичної спільноти на з'їзді уйгурів СРСР у 1921 році (до цього вони йменувалися «китайські татари», «китайські мусульмани», «туркестанці Китаю» та ін.). Офіційна назва в Росії до 1920-х рр. — таранчи́нська мо́ва (таранчинский язык).

Для уйгурської мови характерне різноманіття діалектів та говорів. Усі вони, незважаючи на певні розбіжності між собою, насамперед у вимові, взаємнозрозумілі.

Є різні класифікації діалектів уйгурської мови. Але майже всі вони зводяться до існування в уйгурській мові трьох основних груп говорів, або діалектів — центрального, південного (хотанського) та східного (лобнорського):

* Центральний (розмовляють на території від Кумула на південь до Яркенда);

* Південний (поширений у районі від Гуми на схід до Чарклика);

* Східний (розмовляють на території від Чарклика на північ до Чункьоля).

В основу сучасної літературної уйгурської мови покладено центральний діалект, що охоплює три домінуючі говори: турфанський, ілійський та кашгарський, а також багато говорів місцевого значення: урумчинський, кумульський, карашарський, кучарський, корлинський, аксуйський, яркендський, атушський. Центральним наріччям розмовляє приблизно 90 % уйгуромовного населення, у той час двома іншими діалектами користується відносно невелика частина уйгурів.

Норма вимови у літературній мові закріплена за говором ілійських (кульджинських) уйгурів, а літературний стандарт базується переважно на дуже близькому говорі Урумчі.

Для уйгурів на територіях республік колишнього СРСР нормоформуючими є дуже подібний до кульджинського (ілійського) семиріченський та більш близький до кашгарського ферганський говори. Відмінності між сіньцзянськими говорами і мовою уйгурів СНД незначні та лежать в основному у лексиці (у мові уйгурів СУАР більше китайських запозичень, а у мові уйгурів Середньої Азії багато слів з російської мови).

Країна